|
|
Виставка "Василь Єрмилов.
Ретроспектива".
22.06-17.07
2011. Мистецький
Арсенал, Київ
 З
22 червня до 17 липня 2011 року у Національному
культурно-мистецькому та
музейному комплексі «Мистецький Арсенал» буде представлено
безпрецедентний
виставковий проект «Василь Єрмилов. Ретроспектива», створений
московською
галереєю ПРОУН.
Роботи для виставки «Василь Єрмилов. Ретроспектива» надані:
• Національним художнім музеєм України;
• Музеєм книги і друкарства України;
• Центральним державним архівом-музеєм літератури і мистецтв
України;
• З приватних зібрань Києва, Харкова, Москви, Лондона.
Василь Єрмилов народився 1894 у Харкові в родині кравця і помер у
Харкові 1968.
У 1920х був одним з провідних художників – конструктивістів України
поряд з
Петрицьким, Татліним, Меллером. Ці імена нині визнано у цідім світі.
Єрмилова
західні мистецтвознавці називають «одним з кращих дизайнерів свого
покоління».
Вчився спершу у школі декоративного малярства, затим
- у харківському
художньому
училищі і московському училищі живопису, архітектури та скульптури.
Захопився
кубізмом Пікассо і зухвальством футуристів. У Харкові 1910х був
серед засновників
молодіжних угруповань «Будяк» і «Викусь». Художниця Марія Синякова (
муза
поета Хлєбникова, котрий називав його Єрмуша) привчила шанувати
українське
селянське мистецтво. Плахту, важливу частину святкового жіночого
вбрання
селянки, Василь Дмитрович трактував як незрівнянний мінливий оп-арт.
Новаторське мистецтво оп-арту виникло в Європі 1920х.
В. Єрмилов.
Обкладинка, 1929.
Єрмилов був професор харківського худ інституту у 1920х,
1930х,1960х. А 1949 лід час сталінського ідеологічного погрому його
на десятиліття виключили зі спілки художників за «космополітизм –
присідання перед гнилою західною культурою».
Художників такого напрямку, як я, у 20х було небагато, тож слава до
мене прийде – казав опальний мистець. В Європі його, забутого в
СССР, визнали вельтмейстером, коли його розмальовані рельєфи, таємно
перевезені через діряву радянську залізну завісу, були показані в
Лондоні 1973. На аукціонах його твори - серед найдорожчих ( сотні
тисяч доларів). Між тим за життя його постійно «били рублем», тобто
не давали заробітку. Щоправда, і не розстріляли, як його товаришів,
творців українського Розстріляного Відродження, Валеріяна Поліщука,
Михайла Бойчука, Василя Седляра, Івана Падалку, Михайля Семенка…
В. Єрмилов.
Рельєф А, 1920-ті рр.
Фінансова бідність його не деморалізувала. Мій жереб – з голяками,
міг би він
сказати про себе словами одноземця – слобожанина Григорія Сковороди.
Реформа конструктивістів полягала в естетизації виробничого і
побутового середовища найбідніших верств суспільства на раціональних
і ощадливих засадах пластичного геометризму. Мешкав він на горищі,
переобладнанім ним самим «на зручну машину для життя» (вислів
конструктивістів). Треба було лише пильнувати, аби не вдаритися об
похилу стелю. Досконало оформлював він ітер`єри рідного Харкова -
червоноармійський клуб, палац піонерів, заводські цехи, читальні і
парткоми, як і павільйон всесвітньої виставки поліграфії 1928 у
Кельні. Так, щоб було святково, яскраво, доцільно і мистецьки
сучасно. Завдяки Єрмилову та колегам – новаторам Богомазову,
Малевичу, Екстер Україна швидко європеїзувалася й модернізувалася
естетично.
В. Єрмилов.
Обкладинка, 1921
Книжковий дизайн харків`янина – гідна паралель до поліграфії
знаменитого
німецького Баухаузу, де нашого художника шанували. Енергія його
зовні
ощадливого стилю –ермилівський монументальний шрифт, динамічна
композиція
верстки тексту й ілюстрацій, нове, як для того часу, вживання
фотомонтажу
–заворожує й досі. Він брався до оформлення новочасної української,
американської та європейської літератури.
В. Єрмилов. Реклама цигарок, 1925
Отож Єрмилов творив бідне, тобто наддивовижно-лаконічне мистецтво.
Західний історик пожартував: «Для повноцінної композиції Єрмилову
потрібні дві палички, а Лисицькому мінімум три». Він попередник
мінімалізму й концептуалізму. Його славнозвісні помальовані рельєфи
– гібрид скульптури й малярства. Арсенал Єрмилова — два-три локальні
кольори, два-три геометричні елементи, дві-три матеріальні фактури
(жерсть, дерево, гудрон). Майстерною технікою полірування,
шліфування, присипки, протиставленням овальних і кутастих площин,
бездоганним «дорійським» пропорційним ладом він домагався у своїх
рельєфах високого художнього (композиційно-ритмічного, технічно
відпрацьованого) ефекту. Ремесло він, як і встародавній Греції,
зводить у ранг мистецтва. Майстровий у його особі (точний окомір,
ретельний підбір матеріалу) від оформлювальної практики підноситься
до духовних висот — розчленованої форми Пікассо (рельєф «Гітара»),
до нечуваної, як єресь, простоти Малевича
(поліхромний рельєф «Квадрат і
круг у тондо»).
Друзі Єрмилова пригадують, що керівництво харківської Спілки
художників відмовилося надати залу для громадянської панахиди по
ньому. Мовляв, людина, яку були виключили зі Спілки , хоча потому й
знову прийняли, не варта таких почестей. Погребальна машина з труною
постояла біля будинку Спілки й вирушила на цвинтар. По дорозі на неї
наїхав трамвай. З автобуса з труною потекла червона фарба.
В 1960-их у Єрмилова після всіх переслідувань і заборон знову
спалахнув новаторський дух, який поманив його в щось невідоме в
історії мистецтва. Але картин такого роду він не встиг створити
багато. Прикладом цього може бути картина "Натюрморт
із кактусом і цвяхами".
 В.
Єрмилов.
Натюрморт
із кактусом і цвяхами. 1963. Олія на полотні. 61х80. Підпис і
дата — праворуч унизу. Картина підписана й на звороті. Приватна
колекція, Київ.
Це своєрідний відгук на американську новелу — гіперреалізм.
Кактус нагадує «обманку», до якої боязно доторкнутися. Криві цвяхи,
вбиті в бетонний трикутник, так би мовити, розвивають «колючу»
тему картини. Для фактурності прошкрябані гострі сліди (ліворуч
від кактуса), а також наче наклеєний ґратчастий знак (праворуч).
Використана ще одна пластична рима — кругла: зелене яйце,
круглий проріз у палітрі й округлий силует самого кактуса.
Трикутні форми, що проявляються явно або як
тінь, їхні співзвуччя й протизвуччя видають незнищенну натуру
геометра-конструктивіста, який, мов режисер, уміло й енергійно керує
ритмом. Саме ритм надає композиції незламної єдності.
Сірувато-сталеві й вохристо-іржаві металічні кольори своєю
ахроматичністю не тільки не придушують, але, навпаки, підвищують
цінність скромних спектральних партій — червоної та зеленої.
Дмитро Горбачов
|
|
|
